Емоції під час війни

Ніхто не може залишитися байдужим перед лицем такої катастрофи, а драматичні образи, що циркулюють у соцмережах, залишають глибоку рану в доброті людства, навіть ті, хто перебуває на відстані сотень кілометрів від нас плаче, страждає та співпереживає похмурі моменти разом з витривалим українським народом.

Чого ми боїмося? Це небезпечно?

Страх перед війною є нормальним і природним, він допомагає нам зрозуміти небезпеку та її інтенсивність і зробити все можливе, щоб вижити. Страх не небезпечний, а війна – так. Реакція на небезпеку у всіх різна: хтось діє, хтось завмирає, а хтось падає від сильного болю, з якого, здається, ніколи не повернуться. Відсутність передбачуваності, безпеки та контролю лише посилює страх і жах, активізує всі захисні механізми і зрештою блокує всі емоції, які ми відчуваємо, щоб захистити себе.

Ми відчуваємо себе «черствішими» до всього, що нас оточує, ми, здається, змирилися з цим, і навіть чергова новина про жертви війни більше не має нищівного впливу. Вона стала частиною нашої повсякденної реальності та рутини, і нам доведеться навчитися рухатися далі незважаючи ні на що.

Коли наші механізми подолання не можуть належним чином керувати страхом або іншими сильними емоціями, результатом буде перетворення цих емоцій у стани або хвороби, такі як дисфункціональна поведінка та думки, порушення пам’яті, дисоціація, когнітивний дисонанс.

Що таке посттравматичний стресовий розлад?

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це розлад, що характеризується повторним переживанням зовнішньої травматичної події, що супроводжується симптомами підвищеного збудження та уникнення подразників, пов’язаних із травмою. Діагноз може бути підтвердженим, якщо людина пережила, стала свідком або зіткнулася з подією, яка включала фактичну чи можливу смерть, серйозне поранення або іншу загрозу для себе чи інших, а реакція особи включала сильний страх, безпорадність, жах тощо. Найчастіше цим діагнозом страждають люди, які перебували на війні або в районах, близьких до війни. Однак не всім людям, які переживають такі періоди, діагностують ПТСР, навіть якщо відразу після події ваша емоційна реакція є надзвичайною, це не вказує на ПТСР.

Симптоми включають:

• постійні та нав’язливі спогади про подію, включаючи думки, образи чи сприйняття;
• постійні сни про подію;
• поведінка і почуття, ніби травматична подія повторюється;
• інтенсивний психологічний дистрес, коли є зовнішні/внутрішні подразники, які нагадують подразники травматичної події;
• фізіологічна реактивність до впливу внутрішніх/зовнішніх подразників, які нагадують аспект травматичної події.

Що ми можемо зробити?

Найголовніше – звернутися за професійною допомогою, як тільки у нас є можливість отримати відповідне лікування, і не дозволити симптомам погіршитися.
Якщо наразі це неможливо, ми можемо щоденно виконувати певні дії, які допоможуть нам зберегти емоційний баланс:

• намагайтеся контролювати своє життя. Хоча це неможливо в багатьох ситуаціях, є деякі речі, які ми можемо контролювати, наприклад: застеляти ліжко, мити посуд, розчісувати волосся тощо;
• створіть здоровий ранковий розпорядок дня – якщо можете, навіть спробуйте розтяжку, щоб зняти напругу зі свого тіла;
• намагайтеся відпочити – нам важче контролювати свої емоції, коли ми втомлені та виснажені;
• дихайте правильно – знайдіть час, щоб зосередитися на своєму диханні, це допоможе вам розслабитися;
• якщо маєте таку можливість – продовжуйте професійну діяльність;
• якомога частіше спілкуйтеся з близькими та розповідайте про те, що ви відчуваєте;
• спробуйте обмежити своє спілкування в соціальних мережах. Фільтруйте лише необхідну інформацію, не переглядайте зображення чи відео з сильним емоційним впливом;
• якщо можете, допомагайте волонтерством, якщо це не загрожує вашій фізичній безпеці.

На жаль, ніхто не знає, коли закінчиться війна, але ми знаємо, що ми хочемо повернутися до миру, безпеки та передбачуваності. Важливо в цей час залишатися присутнім в моменті та фокусуватися на реальності, вміти правильно оцінювати небезпеку та ефективно керувати емоціями.

Потрясіння війни залишиться в нашій пам’яті на наступні покоління як колективна травма. Найкраще, що ми можемо зробити зараз і після закінчення війни, — це боротися з душевними ранами і намагатися дати свіжий і чистий початок нашим рідним. Тому важливо шукати допомоги, йти на терапію і відновлювати наше майбутнє максимально емоційно збалансованим. Кожна війна має кінець. Ми не знаємо, коли це буде, але ми можемо переконатися, що ми будемо живі й здорові, коли це станеться.